Олег РИПАН: «Голкіпер повинен бути готовий завжди»

Олег РИПАН: «Голкіпер повинен бути готовий завжди»

Наша розмова вже відкладалася кілька разів, чекаючи якогось покращення ситуації. Нарешті пора настала. При цьому діалог вкотре мав усі шанси не відбутися. Як прийнято казати у шахістів вже "на прапорці" нам таки вдалося викроїти часинку. І хоча співрозмовник мій вкотре квапився, та все ж поговорили ми предметно та ґрунтовно, встигнувши при цьому посмакувати запашної кави.

Мене, як журналіста, передусім зацікавила тема розмови і матеріал, який можна зробити. Може через те, що я сам недостатньо знав про цей напрямок роботи та підготовки футболістів. А, можливо, власне через його специфічність, недостатню дослідженість та малоінформованість для широкого вболівальницького футбольного загалу. Побачити, як працює це все на практиці, у тренуваннях - одне. А ось описати все це дійство для пересічного читача так, щоб було зрозуміло, та при цьому ще і цікаво - повірте, не так просто. Із проханням про допомогу у цьому я вирішив звернутися до істинного фахівця своєї справи Олега Рипана - тренера по роботі із воротарями МФК "Прикарпаття". Спершу він поставився до мого прохання із деяким нерозумінням ("Ви дійсно хочете про це серйозно поговорити?"), але водночас погодився із такою легкістю, якої вже не очікував я сам. Припускаю, йому став приємний сам факт уваги до роботи, що він виконує. Можливо вплинув на це той факт, що знайомі ми вже віддавна, а може ще щось інше…

...Однак готуючись до роботи над матеріалом я мав певні побоювання. Найперше непокоїло те, наскільки відвертим можна бути тренеру у спілкуванні, не розкриваючи маленьких, а то і великих таємниць чи професійних секретів. Натомість Олег Павлович мене якось одразу заспокоїв: "Можете мені не повірити, але це дійсно так - воротарі надзвичайно дружна спільнота. Я, приміром, часто спілкуюся з тими із ким грав, і з тими, проти кого грав, з колегами-тренерами на різні теми та із різних робочих моментів. Не виключено, може хтось і має у своїх напрацюваннях якісь власні, у чомусь особливі "фішки", що сховані, але загалом… Що, скажіть, можна утаємничити зараз у час повної глобалізації, непомірно швидкого вдосконалення комунікацій та розвитку сучасних технологій, у пору, коли практично все є доступним? Тут мало що приховаєш, втім як нічого суттєво революційного не вигадаєш. М’яч, як і колесо, придумали вже давно. А велосипед - і поготів. Тож для того, щоб він швидше їхав, треба старанно крутити педалі. Так і у цьому ремеслі: потрібно лише наполегливо працювати!"

Інший ризик розмови полягав у тому, щоб ми обидвоє часом не відхилялися від теми і не почали згадувати гравецьке минуле мого співбесідника - ті, не такі вже і далекі, але славні, як бачиться нині, а через це - ностальгічні часи. Бо згадати і розповісти Рипану-голкіперу також є про що…

Прийнято вважати, що коли стаєш на тренерську стежку - найперше радять забути про те, яким футболістом ти був, інакше кажучи, "вбити у собі гравця". Може це і так, та все ж замислився: на скільки правильним слід вважати це твердження саме стосовно наставників, що працюють із воротарями. А що, як навпаки? Співрозмовника свого чомусь напряму про це не запитав, залишивши тепер і йому шанс віднайти відповідь. Цікаво-таки знати і почути його думку з цього приводу. Що скаже Павлович? А це значить одне: буде зайвий привід запросити його в черговий раз у гості до редакції "Матчу".

- Олеже Павловичу, коли говорити спрощено і коротко, найперше щоб було зрозуміло пересічному уболівальнику, скажіть у чому полягає суть роботи із голкіперами "Прикарпаття", виконання якої покладено на Вас?
- Це дуже специфічна робота і, повірте мені на слово, - дуже важка праця, спрямована, найперше на те, щоб воротарі завжди перебували в тонусі. Щоб працювали усі частини їхнього тіла, та й загалом увесь організм. Якраз для цього є набір спеціальних вправ, які, природно, дещо відрізняються від тих, які доводиться виконувати польовим гравцям.

- Вам, як тренеру воротарів, доводиться самотужки розробляти потрібні вправи, чи може звідкілясь їх берете і використовуєте?
- Існують, звичайно, загальноприйняті канони, певні рекомендації. В тому числі й медичні, на які доводиться зважати. Але, як правило, кожен тренер по роботі із воротарями переважно сам розробляє певні елементи, спираючись на власний гравецький досвід. Я також, переважно сам розробляю вправи, удосконалюю заняття. Основна специфіка нашої роботи полягає в тому, що доводиться в кожному окремому випадку індивідуально підходити до роботи з кожним конкретним своїм підопічним. І працювати із ними над тими компонентами, яких бракує, які у даній ситуації вважаю найпотрібнішими. Так набір певних елементів з часом переходить у певні вправи, вправи складають заняття, а заняття, в свою чергу, переходять у план роботи, а в перспективі - формується програма роботи.

- Коли можна, поясніть будь-ласка як це виглядає на практиці?
- Розпочну із того, що воротарі, як і вся команда в цілому, працюють в рамках тижневих циклів, та мікро циклів. Наші заняття мають різні спрямування. Скажімо, під час навчально-тренувальних зборів послуговуємося однією програмою. На зборах робота переважно спрямована на закладання міцних фізичних кондицій. Переважно всі заняття і вправи спрямовані саме на покращення фізичного фундаменту. Коли вже переходимо працювати на поля, вектор роботи змінюється - виконуємо ті вправи, які потрібні безпосередньо під час гри, себто робота у воротах. По ходу вже самого чемпіонату робота та інтенсивність дещо змінюються. Дозованими у цей період є навантаження. Перших два дні циклу вони збільшуються по наростаючій, після чого, чим ближче до матчу - вони спадають.

- Наскільки стало зрозуміло - в основі роботи є вправи. Якими конкретно вони є?
- Більшість із них спрямовані на роботу ніг голкіперів - це частота, бар’єри, "драбина", тощо. З бар’єрами за ходом турніру працюємо менше, аніж на зборах. Є ще вправи на правильність переміщення загалом і переміщення у воротах зокрема, як і заняття на частоту, які покликані покращити швидкість ніг.

- Павловичу, як колишній голкіпер, а нині - фахівець воротарського тренерського цеху, спростуйте чи підтвердьте твердження, яке побутує про те, що у ворота стають через те, що там буцім-то значно легше навантажують, аніж польових гравців інших амплуа?
- Таке дійсно доводиться чути, але говорять про це ті, хто досить поверхнево вникає у суть питання. І це, м’яко кажучи. Це настільки ж поширене твердження, як і хибне водночас. Віддавна доведено, що воротареві доводиться працювати на тренуваннях ледь не удесятеро більше, ніж футболісту. І люд знаючий із цим не сперечається. Є такий метафорично-образний вислів: "м’яч під час гри має доходити до воротаря заплямований кров’ю". Суть його, якщо розумієте, у тому, що всі десятеро польових гравців повинні робити все можливе і неможливе також, щоб м’яч до їхнього стража воріт потрапляв якомога рідше. Інакше кажучи, вони повинні захищати усіма силами власні ворота і своїх воротарів. А ті, у свою чергу, тримати на замку ворота і виручати у тих ситуаціях, коли сподіватися більше як на свого воротаря уже нема на кого. І нехай на гру таких моментів може бути й небагато, але коли воротар зберіг недоторканими свої володіння, захистив останній рубіж, зі своєю місією він впорався сповна.

- А ще кажуть, що у воротарі йдуть через те, що тим доводиться менше бігати…
- Так усім нам здається, коли просто споглядати збоку. Щось подібне закладається ще з дитинства, коли хлопчаки тільки-но приходять, щоб вчитися футболу. Проходить зовсім не багато часу і вони починають розуміти, наскільки серйозно вони помилялися. Погоджуюся тільки у тому, що бігати воротарям направду доводиться менше, але, буває невеликі на перший погляд дистанції у 30 чи 50 метрів здолати надскладно. Натомість воротарі працюють над іншим. Доводиться моделювати різні ігрові ситуації, доводити до автоматизму та досконалості техніку ловіння м’яча чи інші важливі компоненти. Може у чомусь це видається легше, аніж бігова робота.

- Якою повинна бути оптимальна кількість воротарів у команді для організації ефективної тренувальної роботи і успішного виступу команди у турнірі?
- Від трьох до п’яти у роботі, тобто у структурі клубу і троє - у складі головної команди. Наразі ми маємо у своєму розпорядженні практично рівноцінних голкіперів. Це, вважаю, є дуже добре. Також нещодавно залучили молодого Романа Сердюка із нашої команди 19-річних. Працюючи із нами він збагатиться досвідом і у перспективі має шанс рости і вдосконалюватися фахово. Під час занять ми моделюємо ситуації, вивчаємо різні варіанти. Доводиться працювати як у групі, так і з кожним окремо, розкладаючи кожну їхню дію, кожну ситуацію чи епізод на атоми та молекули.

- У командах, за які Вам доводилось виступати раніше, у штаті також були тренери по роботі з воротарями?
- Ні, звичайно. Лишень, здається з 2000-го у Полтаві, коли я там грав, голкіперами "опікувався" Собецький. У провідних командах подібне практикується віддавна, і робота ця, повірте, приносить свої плоди. Клуби високого рівня (і вітчизняні також) навіть залучають тренерів по роботі з окремими ланками: із захисниками, півоборонцями, нападниками. Загалом, так повинна бути поставлена справа у ідеалі. Це веління часу. І команди, хто швидше, а хто - повільніше, повинні прагнути і робити все задля втілення. Наше "Прикарпаття", природно, також.

- Неодноразово багато доводилося чути про те, що воротарі загалом в усьому є у чомусь особливими як людьми, так і спортсменами. Інакше кажучи, наче виліплені вони із іншого тіста, хоча й також футбольного. Це дійсно так, чи ні?
- У воротарів, направду, дещо інша психологія. Причому виключно у роботі, на футбольному полі. Все через те, що на них покладена величезна відповідальність. Звідси саме йде те непомірне психологічне навантаження. Якраз воротарі, а не польові гравці інших амплуа під час тренувальної роботи, чи у матчі втрачають у вазі найбільше. Бо вони завжди в центрі уваги, знаходяться під психологічним тиском.

- Звідси випливає, що фактор психологічної стійкості воротарів є найпершим і надважливим серед інших їхніх чеснот, чинників чи елементів майстерності. Як досягаєте цієї стійкості зі своїми підопічними у команді?
- Психологічна стійкість для воротаря - фактор безумовно визначальний. У ідеалі над цим питанням повинні працювати фахівці спортивної психології. У "Прикарпатті" наразі такого немає, тому найперше у нашій групі воротарів намагаємося підтримувати доброзичливу атмосферу. Ми достоту відкриті, багато спілкуємося. Я, приміром, завжди цікавлюся їхніми позафутбольними справами: як, скажімо, справи вдома, у сім’ї, як проводили вільний час, чи їм бува нічого не заважає концентруватися на роботі. У різних ситуаціях ми підтримуємо один одного. Завжди готові відгукнутися, допомогти порадою чи то реальними справами. Щоб було зрозуміліше у повній мірі - поясню на реальному прикладі. Коли команда веде планомірну підготовку до наступної календарної гри, то ми вже зазвичай знаємо, хто захищатиме ворота. Тому упродовж тижня на тренуваннях ми всі працюємо і за себе, а найголовніше - і на нього, на нашого колегу. Повірте, я також. У такий спосіб ми перебуваємо у тонусі, знаходимося у постійній готовності.

- Головний тренер "Прикарпаття" Володимир Ковалюк є прихильником того, щоб у команді був основний голкіпер і не схильний на цій позиції вдаватися до частих ротацій. Ваша думка із цього приводу, адже "дублери", котрі перебувають у запасі, також потребують ігрової практики. Тож як бути у такій ситуації?
- Щоб вирішити для себе подібну дилему їх постійно треба бачити у роботі. Повторюю, у нас троє практично рівноцінних голкіпери (нехай Новак у чомусь сильніший, бо таки досвідченіший). Тому головний тренер безболісно може довірити пост №1 на той чи інший поєдинок будь кому із них. Причому без жодного ризику. Але ж часто трапляється, що голкіпери травмуються. Звісно, можна давати хлопцям можливість грати по черзі, але як на мене, це було б не зовсім правильно, якось не по спортивному, чи що? Тому у нас у команді воротар грає у основі до помилки.

- До речі, як проводите роботу над помилками?
- Аналізуємо, розбираємо. На тренуваннях більше уваги приділяємо якраз тим вправам, які спрямовані виправити допущені огріхи. В команді так заведено, що за помилки воротарів, найперше, відповідаю я особисто. Тож усі претензії керманича - в першу чергу - до мене. А вже між собою, у вузькому колі, ми самі ретельно будемо розбиратись.

- Нині воротар просто-таки зобов’язаний добре грати ногами. Як у воротарів "Прикарпаття" із цим елементом майстерності?
- Цей компонент важливий і необхідний. На тренуваннях ми багато уваги приділяємо цьому аспекту. Можна навіть говорити про певний прогрес. Остап Вульчин доволі впевнено почувається у цьому компоненті. Не поступається йому також Іван Піцан. У Андрія Новака тут не все й не завжди складається, але прогрес помітний - він щосили "підтягує" елемент і підтягується до молодших.

- Які ще складові із арсеналу воротарського уміння вважаються важливими в першу чергу?
- Це гра на виходах, дії на лінії воріт. А ще - стрибучість, реакція, пластичність… Загалом багато інших важливих складових. Та найголовніша, як на мене, це постійна готовність вступати у боротьбу із суперниками. Причому йти у неї без жодного остраху. Я не без гордості вважаю своїх підопічних бійцями. Згадайте, у матчах чемпіонату усі троє неодноразово вступали у боротьбу із опонентами, кидалися у ноги супернику ледь не головою, рятуючи ситуацію, почасти навіть ризикуючи здоров’ям. Вони завжди мають залишатися у грі бійцями у доброму, спортивному розумінні, бо саме таких воротарів я поважаю. І таких намагаюся виховати та вишколити із них.

- Як для себе особисто визначаєте ступінь готовності воротаря до поєдинку?
- Візуально робити це не просто. Та і не варто, мабуть. Повторюся, для цього достатньо бачити їх постійно у роботі на тренуваннях. Воротар має бути готовим завжди! Воротар має переживати перед грою, але не мандражувати. Легкий мандраж - це звичне явище і він завжди присутній. Та все, як правило, відступає із першим дотиком чи упійманим м’ячем. Далі наступає пора звичної для голкіпера роботи.

- Якою є Ваша роль, функції чи дії під час перерви у матчі, коли команда зачиняється у роздягальні?
- Знову ж таки - нічого незвичного - звичайнісінька робота. Спокійно пояснюю хлопцям як діяти, вказую на прорахунки, нагадую як діяти у тій чи іншій ситуації, на що, і головне - на кого звертати увагу у стані суперника. Просто освіжаю у пам’яті ті корисні дрібниці, які необхідні і які розбирали на тренуваннях. Найголовніше - заспокоїти підопічного, а потім вже коригувати його дії. Ситуації, звісно, трапляються різні, але частіше за все потрібно хлопців просто підбадьорити. З-поміж нас, голкіперів, немає сварок, непорозумінь чи образ. А крику чи розмов на підвищених тонах - і поготів. А тим більше - у роздягальні. Там побідне під забороною.

- А як реагують Ваші підопічні на те, іноді образливе, що доводиться чути з трибун?
- Просто кажу, щоб не звертали уваги. Під час матчу вони й не реагують. Хоча розумію, як іноді це буває непросто. Згоден, воротарям дістається на горіхи найчастіше через те, що їхні помилки найбільше помітні. Хоча, коли бути відвертим, не завжди до пропущених м’ячів приводять огріхи голкіперів. Помилки воротарів, окрім них самих, ніхто вже виправити не може. Така вже доля у цих хлопців. Вболівальники є різні, але коли вони віддані команді - то повинні підтримувати гравців і з розумінням ставитися до невдач та помилок. У тому числі й воротарських.

- Заміна воротаря в поєдинку вважається нештатною ситуацією. Як реагують на неї резервісти і Ви особисто?
- Це ігровий момент, нехай і не зовсім приємний. Позаяк багато часу на роздуми немає, все має бути обговорено заздалегідь. Хвилюватися не те, що не потрібно, а просто немає часу. Переживають лише тоді, коли не готові і тільки ті, хто не готовий. У нас такого не буває. Хлопці чітко знають, як діяти у разі чого. Бо все це сотні разів розібрано, змодельовано і обговорено на зборах, заняттях, тренуваннях. Повторюся, воротар повинен бути готовим завжди. І під час гри ні на мить не втрачати пильності і концентрації. У таких ситуаціях я прошу своїх хлопців бути якомога спокійнішими. Як правило, вони не нервують. А коли так, не гарячкую і я. Зберігають спокій запасні футболісти та тренерський штаб.

- … Пенальті. Як у воротарів "Прикарпаття" із цим компонентом гри?
- Тут щось говорити однозначно важко, втім, як і оцінювати також. У кожної із сторін - воротаря і пенальтиста - свої секрети, свої навички. Багато тут також інших чинників. Коли "Прикарпаття" грало ще у другій лізі, це краще вдавалося Вульчину. Зараз нам чомусь пенальті призначають частіше. Та і виконавці тут майстерніші. Минулого сезону, приміром, Піцан врятував для нас нічию у Львові у матчі з "Рухом", якраз взявши пенальті. Кілька разів якоїсь дещиці бракувало Новаку, щоб парирувати 11-метрові. Тут хлопці багато готуються самостійно - вивчають хто як виконує стандарти, як діє, з якої ноги чи позиції пробиває найчастіше.

- Олеже Павловичу, як взагалі формувалася Ваша власна методика з підготовки голкіперів?
- Дещо раніше у цьому напрямку мені довелося працювати в одному із елітних клубів Молдови. Потім була творча пауза. А коли запросили до команди рідного краю - просто довелося усі напрацювання пригадати, десь скоригувати, щось удосконалити. І працювати. Цей процес на місці не стоїть - доводиться щось придумувати нове, ускладнювати чи полегшувати певні елементи, багато імпровізувати. Це подобається хлопцям, та й мені також. Намагаємося спільно уникати у наших заняттях одноманітності.

- Ви погодилися працювати із воротарями, а скажіть, чи бува не було у Вас бажання і можливості очолити команду у якості головного тренера?
- У мене завжди вистачало здорових спортивних амбіцій, але не таких, щоб бути головним тренером. В цій іпостасі я себе ніколи не мислив. Мені направду подобається робити те, чим я займаюся у цей час. Те, що, видається, знаю найкраще. Бути ж головним тренером - це не моє. Для цього мені потрібно багато вчитися. Наразі я і так навчаюся - здобуваю тренерську ліцензію категорії "А" для тренерів воротарів, котра, у перспективі, дозволить працювати у професійних командах різного рангу. Та це не основне. Сьогодні найголовніше - продовжувати працювати задля результату і успіхів "Прикарпаття". А оцінка цих зусиль, вважаю, є проста: коли мої підопічні відіграли "на нуль", команда обов’язково здобула щонайменше очко до скарбнички.

- Якою, на Вашу думку, нині є основна проблема прикарпатського футболу?
- Однозначно - це брак належної кількості футбольних полів. Причому різних - трав’яних і зі штучним покриттям. Що вже казати, коли навіть "Прикарпаття" відчуває гостру потребу у тренувальних полях. Одного поля "Хет-трик арени" на сьогодні вже замало для нашого міста. Інша справа, що подібні газони останнього покоління є доволі дорогими.

- Даруйте, у процесі діалогу ми чомусь оминули вплив газону на тренувальну роботу та на гру воротарів. Наскільки істотним є цей чинник у роботі, у процесі підготовки?
- Коли доводиться працювати на трав’яному газоні - заняття наше побудоване так, щоб вправи мали більше швидкісну спрямованість. Багато уваги і часу приділяємо, власне, переміщенню. На штучному газоні вже більше працюємо над частотою, бо саме через специфіку того покриття у воротарів, зокрема, зростають навантаження на колінні суглоби.

- І наостанок: як оцінюєте шанси Ваших сьогоднішніх підопічних в перспективі грати на більш високому професійному рівні?
- Я щиро їм цього бажаю і радітиму, коли так станеться. А чому б цьому не бути? У кожного із них є потенціал. Потрібно продовжувати наполегливо працювати, заявляти про себе грою. Дасть Бог, з’являться у них і пропозиції і запрошення. Переконаний, що навіть Андрій Новак, котрий з-поміж них є найстаршим, ще доволі успішно може виступати на високому рівні.

- Дякую за розмову. Бажаю Вам та Вашим підопічним успішної і вдалої гри і "сухих" матчів. Тоді, як Ви висловилися, "команда обов’язково здобуде щонайменше очко…"
- Приємно відчувати увагу до нашої роботи. А також розуміння і підтримку. Натомість зичу Вашому колективу удачі та творчих успіхів.

Ігор КОСТЮК, газета "МАТЧ"

Підписуйтеся на канал МФК "Прикарпаття" в Telegram і на YouTube, стежте за нами у Facebook та Instagram, щоб завжди бути разом з #Командою рідного краю.